Монастирищина – мальовничий куточок Східного Поділля, знаходиться в лісостеповій зоні України, у південно-західній частині Черкаської області. Площа складає 719 кв.км. Рельєф території хвилястий. Краси пейзажам додають річки: на півночі Гірський Тікич, в центральній частині – Конелка з численними притоками. Майже в кожному поселенні створені штучні водойми, придатні для рибальства. Більша частина району степова. Лісові масиви є лише на південному заході від Цибулева, в районі станції Монастирище, сіл Жовтневе, Попудня, Бачкурине, Сарни, Хвойний ліс оточує Терлицю. Найпоширеніші дерева – граб, ясен, дуб, липа, клен. Тваринний світ нечисленний: лис, куниця, тхір, білка, заєць, лось, косуля, дикий кабан. Із корисних копалин в краї відомі граніти, пісок, глина, торф, буре вугілля. За структурою виробництва район аграрно-індустріальний. Має 67234 га землі: 54300 га сільськогосподарських угідь, 3700 га сіножатей та пасовищ, 1080 га садів, 3800 га лісів та чагарників, 800 га водоймищ. 6700 га знаходяться під садибами громадян. Монастирищина – споконвічний хліборобський край з багатими чорноземами. Сільськогосподарське виробництво базується на вирощуванні зернових культур, цукрового буряка, соняшника; провідними галузями тваринництва є скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво.
Населення району за переписом 2001 року складає більше 39,5 тис. чоловік, з них близько 14 тис. – міське.
Як і кожен край, Монастирищина має свою історію і соціально-економічний та культурний шлях розвитку.
Археологічні знахідки свідчать, що життя в нашому краї існувало ще 40-15 тис. років тому. Водилися тут мамонти, зубри, печерні ведмеді, північні олені. Слідів перебування первісної людини поки що не знайдено. 6-5 тис. років тому проживали на нашій території загадкові племена трипільців, які залишили свої сліди під 8-ма поселеннями району: селами Копіювата, Сарни, Попудня, Бачкурине, Цибулів, Зюбриха, Зарубинці, Владиславчик. Чисельні пам’ятки-кургани залишили на Монастирищині скіфські племена, які кочували тут в Iтис. до н. е. Залишки поселень черняхівської культури знайдені у 9 місцях.
Точної дати заснування Монастирища історія не зберегла. За часів Київської Русі наш край був південною частиною держави. Легенди і перекази свідчать про виникнення поселення на місці сучасного Монастирища під невідомою назвою ще за часів князювання Ярослава Мудрого. В дослідженні знаменитого історика Л.Похилевича знаходимо запис 1864 року: «Про те, ким і коли засноване Монастирище, ми не знаємо. Однак гадаємо, що в цій місцевості знаходилося значне місто, але під іншою назвою в глибокій давнині, яка передувала монгольському нашестю. До цього ж далекого часу потрібно віднести й існування тих монастирів, по яких містечко носить сучасну назву».
Під с.Теолин досі збереглися залишки Змієвих валів, які в часи Київської Русі будувалися на кордонах як оборонні споруди проти кочовиків зі степу.
З 1362 по 1793 рік наш край перебував під владою Литви та Польщі у складі Брацлавського воєводства. В еру козаччини орієнтовно між 1550 – 1600 роками заново виникло поселення із назвою Монастирище, яке заснувала козацька ватага. Вільні поселенці – козаки створили спочатку легке укріплення-залогу, а пізніше – міцну фортецю, оточену ровами, земляним валом, дубовим частоколом, міцними брамами. На карті французького інженера Боплана, яка створювалась на замовлення польського короля в 1600-х роках, ми знаходимо Монастирище, Терлицю, Коритню, Цибулів, Зюбриху (Зобрик). Крім Монастирища, найдавніше походження на території району має Цибулів (Сорочин) – 1400-і роки.
На період козацької доби, частково польського панування (1569 – 1657 рр.) припадає зародження 19 поселень: відновленого Монастирища, його супутників Завалля, Летичівки, Аврамівки, Бачкуриного, Зюбрихи, Княжиків, Терлиці, Коритні, Сарнів, Попудні Шабастівки, Половинчика, Дібрівки, Новосілки, Яцковиці, Івахнів, Лукашівки. В часи Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького територія Монастирищини входила до складу Вінницько-Кальницького полку, на чолі якого стояв талановитий козацький полковник Іван Богун. Сотенними містечками були Монастирище, Терлиця, Цибулів.
Третя хвиля заселення краю відбувалася за часів польського панування, однак уже після Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького (1657 – 1793 рр.) Тоді на території району з’явилося 12 поселень: Княжа Криниця, Шарнопіль, Леськове, Хейлова (Петрівка), Матвіїха, Теолин, Панський Міст (Чапаєвка), Циберманівка (Степівка), Копіювата, Тарнава, Халаїдове, Нове Місто.
За часів перебування України в складі Російської імперії (1793 – 1917 рр.) зафіксовано появу Антоніни, Владиславчика, Володимирівки, Скоморохи, Кудинового лісу, Балки.
В радянський час (після 1917 р.) виникли Жовтневе («Хвиля Жовтня»), Сатанівка, Тарасівка, Вільно, Зозулинці, Забіляни, Іванчик (Першотравневий відділок радгоспу).
На території сучасного району 42 поселення: місто Монастирище, селище Цибулів, 40 сіл. Було 45. Зникли Зозулинці, Скромоха, Іванчик.
Із входом території Монастирищини в склад Російської імперії (1793 р.) до утворення району (1923 р.) наш край перебував у складі Липовецького повіту Київської губернії. На її території було 5 волостей: Монастирищенська, Цибулівська, Лукашівська, Охрімівська (Сарнівська), Конело-Попівська.
Монастирищенський район утворено в 1923 році в складі Уманської округи Київської області. З 1937 року він належав Вінницькій, а з 1954 року перебуває у складі Черкаської. В 1963 – 1966 р.р. ліквідовувався і приєднувався до Христинівського району. В 1967 році знову став самостійною адміністративною одиницею.
Будучи тривалий період володарями краю, польські поміщики мали величезні земельні угіддя, будували розкішні палаци. До сьогоднішнього часу збереглися маєтки Даховських (Леськове), Драчевських (Дібрівка), Бидловських (Долинка) Красицьких (Шабастівка). Пам’яткою архітектури став колишній польський костел, зведений у 1800-х роках, який нині служить районним будинком культури. Серед уцілілих в 1930-і роки сакральних пам’яток церкви у селах Халаїдове, Петрівка, Летичівка та перенесена в Пирогове Зарубинецька церква 1742 р. Найдавнішими промисловими підприємствами в краї стали Одаєвський (Сарнівський) млин 1846 р., Цибулівський (1876 р.) та Монастирищенський (1898 р.) цукрозаводи, Каєтанівський пивзавод (1905 р.).
Серед знаменних подій в історії краю визволення Монастирища від польського панування та закладення найстарішої козацької церкви у 1648 р., розгром 15-тисячного війська польського гетьмана Стефана Чарнецького козаками на чолі з полковником Іваном Богуном у березні 1653 р., утворення району в 1923 р., бої за визволення Монастирищини у січні-березні 1944 р.
Як і в історії усього українського народу, трагічними сторінками в житті Монастирищини став голодомор 1932-1933 років, що забрав життя близько 8 тисяч дорослих і дітей. Під час жорстоких сталінських репресій у 1937-1938 роках постраждало 897 громадян району. Всі вони поіменно названі в документальній розповіді місцевого краєзнавця Івана Волошенка «Їх було 897…». Безсмертною славою увінчали себе монастирищани в роки Великої Вітчизняної війни. Вітчизну боронили 6543 жителі району, з фронтів не повернулося 3983 осіб. З них загинули в боях 1273, померли від ран 305, в полоні і концтаборах 64, у підпільній та партизанській боротьбі 70. За героїчні подвиги в роки війни 5 монастирищан отримали звання Героїв Радянського Союзу: М.Я.Дзигунський та І.А.Пахолюк (Цибулів), Р.І.Мільнер (Монастирище), О.В.Фуковський (Зарубинці), С.Г.Поплавський (Петрівка). Повним кавалером орденів Слави став В.З.Кибальний (Летичівка). Пам’ять полеглих увіковічена Меморіалом слави в Монастирищі та 51 пам’ятником в населених пунктах району. Героїчна боротьба монастирищенських підпільників та партизан об’єктивно розкрита в художньо-документальній повісті І.Волошенка «Шляхами нескорених».
